Виховання без травмування або Навіщо дітям дорослі

Кожна родина й кожна дитина — це унікальна історія, яку не можна скласти під трафарет чиїхось розумних порад.

адже, помічаючи та відзначаючи цінність дитини, ми вчимо її бачити цінність інших – будувати з іншими теплий неконкурентний зв’язок, який базується на взаємному прийнятті цінності одне одного.

До всього дитина, яка знає собі ціну, і вміє сама бачити цю свою цінність, завжди вільно йтиме назустріч невідомому.

Ідея дуже проста – завжди знаходити і відмічати в дитині те, що робить її цінною, особливою, причому робити це не раз чи два, а постійно. Поціновування має стати правилом, стилем, традицією спілкування та взаємодії

Власне, не йдеться ні про захвалювання, ні про відчіпне «Молодець!». Ідеться саме про необхідність бачити вчинки та дії дитини, які сьогодні, на цей момент її розвитку, є досягненням для неї, тобто кроком уперед, маленькою перемогою над собою, та про поцінування цих досягнень.

відпрацьованими навички, досконалими вміння. Фактично ми випустимо в світ істоту без такого собі внутрішньопсихологічного баромет­ра цінності того, що вона робить та вміє, а заразом і своєї цінності як особистості. Чи зможе така людина легко пристосуватись до нових обставин, знайти собі місце серед інших та почуватись комфортно? Навряд чи.

Причина, за якої дорослі мають поціновувати досягнення дітей та робити це так само регулярно, як пропонувати їм обід, проста і зрозуміла: неможливо вірити у свої сили, якщо в них не вірять ті, хто тебе оточує. Батьківське поціновування є таким собі каталізатором віри в себе. Якщо дорослі не бачать досягнень своїх дітей та не підкреслюють їхню цінність, є значний ризик того, що й дитина не зможе визначити, наскільки цінною є її праця, наскільки розвиненими здібності, відпрацьо

Але найголовніше – не переймайтесь, якщо не вдалося дотримати обіцянок, – перепросіть, поясніть, запевніть у своїй любові та запропонуйте вихід. Дітям дуже важливо знати, що причина порушення обіцянок не в них, не в їхній поведінці, вчинках чи характері.

будьте відкритими і чесними з дітьми: вільно висловлюйте і свої сумніви, і побоювання щодо можливих ризиків, тоді дітлахи знатимуть, що існують такі речі, як обставини, випадок та ймовірність, а ви не хвилюватиметесь через те, що не вдається дотримати обіцянки.

Спробую лише нагадати кілька речей, необхідних для того, аби батьківство було безпечним для психічного здоров’я самих батьків. Пам’ятайте, що батьки, які не піклуються про свої потреби, не можуть якісно піклуватися про потреби дитячі. Тож ніякого совдепівського «Усе краще – дітям!». Натомість: «Кожен у родині заслуговує на краще, бо так краще усім!» Також не має значення, якого віку ваша дитина: ви маєте право на простір, вільний від неї. Дитячий сон, бабусі з дідусями, няня на кілька годин, добросердечна подруга чи сусідка – усе це можливості бути з коханим, друзями, книжками, своїм хобі і в жодному випадку не займатися пранням-прибиранням-закупівлями. Простір без дитини – це простір для ще одного щастя у вашому житті, не батьківського, а особистого. А ще оточуйте себе людьми, вартими довіри, та шукайте власний простір безпеки. Вчіться довіряти собі, іншим та світу!

любимо та бавимо, а як підросте – треба буде ставитись як до чоловіка, відмовлятися від ніжностей і поцілунків. Неправда! Ще жодній дитині, у жодному віці та жодної статі не за­шкодили теплі батьківські почуття.