Микола Вінграновський

Але ті дві корови були продані, а третя стояла за возами така, що до неї ніхто і не підходив. Те, що вона була вся геть-чисто чорненька,— півбіди. Миколці навіть сподобалося, що вона вся

чорненька і ріжки віночком. Але вона хиталася од вітру і світила ребрами, і вим'я під нею було як

маленьке яблучко,— ну просто тобі і не корова, і не коза. Продавала, корову така сама й тіточка: на

ній не було навіть куфайки, а лише сірий піджачок з рукавами по лікті та на ногах — одна чуня, а

друга калоша, прив'язана до ноги кабелем. Ніс її посинів від березневого вітру, латана-перелатана

хустина стовбурчилась на голові, як шпаківня. Під пахвою тіточка тримала віхоть торішньої трави, на

лигач і хворостину.

Так вони і трусилися удвох з корівкою на спорожнілому базарі, на сірій землі під сірим небом.