Зігмунд Фройд

«Якщо немає жодних об’єктивних підстав вірити в психоаналіз і немає змоги продемонструвати його, то як узагалі можна вивчати психоаналіз і переконуватись у правдивості його тверджень?» Таке вивчення й справді не дуже легке, і, крім того, людей, що як слід опанували психоаналіз, дуже мало, хоча є, звичайно, й цілком приступний спосіб опанувати його. Людина вчиться розуміти психоаналіз передусім на собі самій, через дослідження власної особистості. Це не зовсім те, що звичайно називають самоспостереженням, але, оскільки кращого слова нема, можна скористатися й цим. Існує ціла низка дуже поширених і загальновідомих психічних феноменів, які, трохи ознайомившись із технікою, можна вивчати як об’єкти аналізу на самому собі. При цьому ви й досягнете сподіваної мети: переконаєтесь у реальності процесів, що їх описує психоаналіз, і в правильності своїх уявлень.

психічні процеси самі по собі неусвідомлювані, усвідомлюються тільки поодинокі акти і фрагменти цілісного психічного життя

сама здатність задовольнятися тими наближеннями до істини і провадити плідну роботу, незважаючи на брак остаточних доказів, є ознакою наукового мислення

що саме найважливіше і найістотніше в похибці: не її форма і не засоби, що ними вона послуговується, а намір, якому вона служить і який вона може реалізувати найрізноманітнішими способами

Словом можна ощасливити людину або довести її до розпачу, через слово вчитель передає свої знання учневі, палким словом промовець надихає слухачів і впливає на їхні судження й постанови. Слова призводять до афектів і є поширеним засобом впливу, який чинять люди одне на одного.

Найпоширеніший і найочевидніший різновид словесної похибки такий: людина каже цілком протилежне тому, що намірялася висловити.

Отже, психологія спільнот досліджує окрему людину як члена племені, народу, касти, суспільного стану, інституції чи як складову одиницю людського натовпу, що зорганізувався в спільноту у певний час і для певної мети.

Слова спершу були чарами, і вони ще й досі зберігають чимало своєї давньої чарівної сили. Словом можна ощасливити людину або довести її до розпачу, через слово вчитель передає свої знання учневі, палким словом промовець надихає слухачів і впливає на їхні судження й постанови. Слова призводять до афектів і є поширеним засобом впливу, який чинять люди одне на одного. Тож не слід недооцінювати й застосування слова в психотерапії, і будьмо задоволені, коли нам пощастить почути слова, що ними обмінюються аналітик та його пацієнт.

Хибно було б вважати, ніби наука складається лише з незаперечно доведених тез, і вимагати цього від неї ми не маємо права. Таку вимогу підносять ті, хто прагне схилятись перед авторитетом, хто відчуває потребу замінити свій релігійний катехізис якимсь іншим, нехай навіть і науковим. Але наука має у своєму катехізисі лише кілька аподиктичних тверджень, усе інше — це судження, яким властивий більший або менший ступінь імовірності.

признання йдуть з найпотаємніших глибин його душевного життя, розкривають те, що` він як соціально незалежна істота мусить приховувати від інших, містять, зрештою, все, в чому він як цілісна особистість не хоче признаватись навіть собі самому.