Любомир Шерстюк

які Штраус називає «теперішністю» (presentist). Так він описує підхід, який відкидає будь-яке життєве спрямування; поведінку, яка не ґрунтується на минулому і не спрямовується на майбутнє, а пов’язана лише з неісторичним сьогоденням.

Люди психологічно нездатні придумувати аргументи «за життя» чи пояснювати, чому вони хочуть продовжувати жити, якщо їх переймають думки про самогубство.

Люди психологічно нездатні придумувати аргументи «за життя» чи пояснювати, чому вони хочуть продовжувати жити, якщо їх переймають думки про самогубство.

Пацієнти постійно приходять до нас із проблемами, пов’язаними з пошуком сенсу життя. Ми, лікарі, не намагаємося пов’язати філософію з медициною, хоча нас часто звинувачують у цьому. Пацієнти самі приходять до нас із філософськими питаннями. Лікар, який зіткнувся з такими проблемами, цілком може бути загнаний у глухий кут. Але медицина і, зокрема, психіатрія змушені впоратися з новими викликами.

Занепокоєння сенсом свого життя не обов’язково є ознакою захворювання чи неврозу.

Саме воля до сенсу життя є найбільш людським явищем з усіх.

Саме воля до сенсу життя є найбільш людським явищем з усіх. Твари

Психотерапію, яка не тільки визнає дух людини, але й уважає його основою, можна назвати логотерапією. Тут «логос» означає «дух», але, окрім цього, ще й «сенс»2.

У цьому розумінні відчай щодо сенсу життя можна на­звати екзистенціальним неврозом на противагу неврозу клінічному.

Коли екзистенційна фрустрація призводить до невротичної симптоматики, ми стикаємося з новим типом неврозів, які називаємо ноогенними4. Щоб обґрунтувати цю концепцію, Крамба і Маголік, директори американського дослідницького центру, розробили методику тестування мети життя (PIL — Purpose In Life) і дослідили за її допомогою 1151 особу. Своє дослідження вони описали в опублікованій у Journal of Clinical Psychology статті: «Результати послідовно підтримують гіпотезу Франкла про те, що новий тип неврозу, який він називає ноогенним, наявний у клініках поряд із загальноприйнятими формами. Це свідчить про те, доходять висновку автори, що ми справді стикаємося з новим синдромом». Щодо частотності його поширення я зішлюся на статистичне дослідження, проведене Вернером у Лондоні, Лангеном та Волхардом у Тюбінгені, Пріллом у Вюрцбурзі, Нібауер у Відні. За їхніми оцінками, близько 20 відсотків неврозів мають ноогенний характер і походження.