Анастасія Нікуліна

«Інго, все було брехнею. Пробач.
Я мушу це сказати. Пишу в листі, бо хочу, щоб ти знала, і не хочу чути, що ти мені скажеш. На все буде одна відповідь: ні. Ні, нічого не можна зробити. Ні, тобі не потрібно змінюватися. Ні, ти не винна. Я сам винен у всьому.
Пробач за те, що ніколи тебе не кохав. З тобою було саме існування, а зараз я зрозумів, що маю ще трохи часу, щоб пожити. У мене було справжнє кохання. Вона і зараз зі мною. Вона в моєму серці. Коли кохаюсь із тобою — бачу її. Коли сміюся до тебе — уявляю її, мою ластівку. Ти не зможеш дати мені небо. Ти не зможеш дати мені свободу. Так, я зрадник, брехун і негідник. Але я так більше не можу. Знайди того, хто сам захоче бути з тобою, а не робитиме це з примусу.
Пробач і прощавай».

Кожен дивний по-своєму. Насправді у світі немає жодної цілком звичайної людини.

Дивацтва – це завжди добре.

Tricky «Hell is around the corner»

Але минуле змінити не можна, з нього просто можна зробити висновки, щоб змінити своє майбутнє.

– Якби ти сказала, що твій улюблений колір – синій, я купив би собі лінзи і носив би їх щодня.

Ми щасливі, що можемо пам’ятати.

Краще шкодувати про те, що я зробила, ніж про те, чого не зробила. Адже незроблене так і залишиться не­зробленим.

Сенс життя – в тому, що є смерть,

все найважливіше у світі можна вирішити одним рухом. Однією кнопочкою запустити ракети, одним словом дати надію чи розтоптати почуття.