Кадзуо Ішіґуро

як швидко зникають спогади, навіть найцінніші. Я з цим не погоджуюсь. Ті спогади, які ціную найдужче, ніколи не тьмяніють.

Але мені це важливо: старанно виконувати свою роботу, особливо дбаючи про забезпечення «спокою» донорів.

Ти ж не володієш необмеженими запасами терпіння й енергії

Неможливо весь час стояти на одному місці. Стає нудно.

було схоже на частку секунди перед тим, як вступити в калюжу — ти усвідомлюєш, що вона перед тобою, але вже нічого не можеш із цим зробити.

ці зусилля, плани — лише для того, щоб засмутити найближчу подругу. Ну і що, коли вона збрехала трохи про коробку з олівцями? Хіба ми всі не мріємо час від часу, щоб хтось із вихователів порушив правила і зробив для нас щось особливе? Хіба не фантазуємо про спонтанні обійми, таємний лист, подарунок?

кожен мав такі маленькі секрети — особисті закамарки, повітряні замки, в яких можна було сховатись зі своїми страхами і тугою

Ти поводилась інакше. Я пам’ятаю. Ти ніколи не соромилась своєї колекції і зберігала її. Тепер я шкодую, що не зробила так само.

Мені ніколи не доводилось чути, щоб Рут брехала ветеранам. Вона радше не заперечувала певних речей, натякаючи на інші.

потужні сили розтягували нас в різні боки, і потрібен був привід, щоб завершити це завдання. Якби ми зрозуміли це ще тоді — хто знає? — можливо, ми міцніше тримались би одне за одного.