Марк Лівін

Я подумав, що справи йдуть угору, якщо за два дні в лісі я всього за один пункт від сімки. Значить, не так уже й багато треба, щоб почуватися щасливим, отже, треба просто трохи побути самому, і світ знову стає логічним і сповнюється змісту.

І подумав, що ж вона може мати на увазі, бо багатьох речей я не розумів, найчастіше жартів або фраз, які можуть мати інше значення, наприклад «біжу, аж падаю», бо насправді це означає, що людина чогось не хоче робити. І спробував пригадати, чи знаю я, що ще може означати вислів «це я, мама», але нічого не пригадав. Я відчув, як мені паморочиться в голові, здавалося, що кімната гойдається з боку в бік, і захотілося влягтися калачиком на підлогу. Але я опанував себе і сказав:
— Нічого подібного, ви — не моя мама, бо мама померла два роки тому в лікарні, несподівано, як помирають люди, у яких серце перестає працювати.

— Це називається «ватра», — сказав я після паузи, сам здивувавшись, чому згадав саме це слово. — Колись люди в лісах збиралися біля таких штук і спілкувалися одне з одним або просто дивилися на вогонь. Я про це прочитав у своїй улюбленій книжці.