Марк Аврелій

коли хтось зненацька запитає: «Про що ти думаєш?», одразу ж впевнено відповісти: про те й те; і щоб з тих слів одразу було ясно, що все воно — просте й доброзичливе: властиве суспільній істоті, байдужій до примар насолоди і взагалі всякого задоволення, до суперництва, до заздрості й підозр, та й до будь-чого іншого, за що довелося б червоніти, якби виповів, що в тебе таке на умі.

Всередині — будь завше погідний, незалежний від зовнішньої підмоги, незалежний від того, чи від тривоги хтось убезпечить.

Годі блукати: не читатимеш ані власних спогадів{124}, ані Діянь давніх римлян і греків {125}, ані тієї добірки з писань, що ти собі відклав на старість{126}. Поспішай до мети, відкинь марні сподівання і, коли тобі до себе не байдуже, сам себе спомагай — доки маєш як.

мовив Епіктет, ти є душа, що тягає за собою мерця{175}.

Вже невдовзі станеш ніким, і тебе ніде не стане — як і всього, що нині бачиш, як і всіх, хто нині живий: усьому є вроджено перетворюватися, мінятися, зотлівати — щоб натомість з'являлося щось нове

1. Від діда Вера{1} — гарна вдача й негнівливість.

батька,{2} — скромність і мужність.

Від матері{3} — богобоязність і щедрість

від лиходійства, а й від помислу про нього

Від прадіда{4} — що не ходив до громадської школи{5}, а скористав із добрих вчителів удома, і затямив: на це треба видавати щедрою рукою.