Milan Kundera

Людина нічого не знає, до чого мусить прагнути, бо живе одне-єдине життя й не може ні порівняти його зі своїми попередніми життями, ні виправити його в наступних життях.

Звичайно, досі вона не усвідомлювала цього, і це зрозуміло: мета, до якої прагне людина, завжди прихована. Дівчина, яка мріє про заміжжя, мріє про щось зовсім для неї невідоме. Молодик, який жадає слави, не знає, що таке слава. Те, що надає смислу нашим вчинкам, є завжди для нас чимось зовсім невідомим.

Бо ж ця будова тримається на її вірності, як на одному-єдиному стовпі, а любові так само як імперії: якщо загине ідея, на якій вони були засновані, — занепадають і вони

І знову йому спало на думку: людське життя відбувається лише раз, і тому ми ніколи не зможемо визначити, яке наше рішення було правильним, а яке — хибним. У даній ситуації ми могли вирішувати лише один-єдиний раз, і нам не дано ніякого другого, третього, четвертого життя, аби мати можливість порівняти різні рішення

У світі вічного повернення на кожному вчинку лежить невблаганний тягар відповідальності. Ось чому Ніцше називав думку вічного повернення найважчим тягарем (das schwerste Gewicht).

Якщо вічне повернення — важка гиря, тоді наше життя може видатися чарівно легким.
Але чи справді тяжкість жахлива, а легкість чарівна?
Вага нас чавить, ми згинаємося під нею, вона притискає нас до землі. Але в любовній поезії всіх часів жінка мріє про тягар чоловічого тіла. Отже, найважче є водночас образом найінтенсивнішого наповнення життя. Що важчий тягар, то ближче наше життя до землі, реальніше й правдивіше.
І навпаки, абсолютна відсутність тягаря спричинює те, що людина стає легшою за повітря, злітає вгору, віддаляється від землі, від земного буття, стає напівреальною, а її рухи — і вільними, і безглуздими водночас.
То чому ж віддамо перевагу? Тяжкості чи легкості?

Людина нічого не знає, до чого мусить прагнути, бо живе одне-єдине життя й не може ні порівняти його зі своїми попередніми життями, ні виправити його в наступних життях.

життя завжди подібне до ескіза. Втім "ескіз" не точне слово, бо ескіз є завжди начерком чогось, підготовкою до картини, тоді як ескіз нашого життя є ескізом до нічого, начерком, що не став картиною.

Те, що відбулось одного разу, ніби й не відбулося ніколи. Якщо людині суджено прожити одне-єдине життя — то це ніби вона не жила взагалі.

Томаш казав сам собі: кохатися з жінкою й спати з жінкою — дві пристрасті не тільки різні, але майже протилежні. Кохання проявляється не в бажанні любощів (це поширюється на незліченну кількість жінок), а в бажанні разом спати (це прагнення обмежується лиш однією жінкою).