Голлі Блек

Я думала, що кохання має вражати тоді, коли його найменше очікуєш

Нікому не потрібно знати, що мої надії розбито. Нікому не потрібно знати, що в мене взагалі колись була якась надія.

Бажання — дивна штука. Щойно його задовольняють, воно перероджується. Одержавши золоту нитку, ми бажаємо золотої голки.

Я знаю, як воно — говорити щось дотепне, бо не хочеш, щоб хтось знав, як тобі страшно.

Від цього я не починаю ставитися до нього краще, зате він уперше здається справжнім. Не хорошим, а справжнім.

Якщо я не можу бути кращою за них, то стану незмірно страшнішою.

— Ти дуже гарна, — каже він. — Як зимова ніч.

«Ніколи — це все одно що вічність»

— Передусім я ненавиджу тебе, бо думаю про тебе. Часто.

— Ти справді мене хочеш, — кажу я, залишаючись досить близько, щоб відчути тепло його уривчастого дихання. — І тебе це бісить.