Мирослав Шкандрій

Серед українців часто було заведено цікавитися формами локального мистецтва, які можуть надихнути. Вони досліджували народне коріння, зображували місцеві пейзажі і знаходили новизну в формах провінційного мистецтва: розфарбованих вручну вказівних знаках, аматорській різьбі, вишивці й популярних іконах. Вшановуючи локальні вироби народної творчості, вони неявно кидали виклик розподілу між високими й низькими формами мистецтва, між декоративно-ужитковим мистецтвом і станковим живописом. Такий демократичний імпульс часто надавав ваги національним культурним традиціям, які зрештою задавали вектор київським митцям не лише українського, а й також єврейського походження

щойно школи, медіа та урядові інституції почали активно підтримувати використання української мови, стали вимагати можливості ухвалювати всі рішення в Харкові. Більше того, українська культура почала виявляти сильну живучість і здатність до асиміляції. Замість того щоб добровільно розчинитися у «вищій» російській культурі,— сценарій, який багато партійних лідерів вважали неминучим,— населення почало розвивати культурні інституції, які кидали виклик російським конкурентам

Українцям було притаманно знаходити способи ширшого використання місцевих форм мистецтва, а також доводити свою незалежність від культурних процесів, хай де б вони відбувалися: чи то в Росії, чи то на Заході