Андрущенко І.

Навчання за типом утоплення — це наочне свідчення, по-перше, того, що прагнення позбавитися страждань є потужною силою, яка спонукає нас діяти, а по-друге, того, що, позбувшись страждань, ми нерідко плутаємо полегшення зі щастям. Людина, голову якої силоміць утримують під водою, потерпатиме від неабиякого дискомфорту і щосили намагатиметься вивільнитися. Якщо в останній момент її голову відпустять, вона хапатиме ротом повітря й відчуватиме щось на кшталт п’янкого полегшення.

Дуже вже дивним і викривальним здається цей парадокс — ми запевняємо, що нам більше подобається байдикувати, ніж працювати, а насправді моменти найвищого емоційного злету відвідують нас саме на роботі. Це парадоксальне явище наводить на думку, що наше упередження проти праці — у наших-бо очах будь-яка праця асоціюється зі стражданням, а неробство з насолодою, — вкоренилося так глибоко, що спотворює сприйняття того, що відбувається з нами зараз. Коли ми регулярно й автоматично, на рівні умовного рефлексу характеризуємо приємні події, які відбуваються з нами на роботі, як щось негативне, то підрізаємо крила власному щастю, адже для того, щоб бути щасливими, ми повинні не тільки відчувати позитивні емоції, а й сприймати їх як такі.

Наша звичка ставити знак рівності між працею і стражданням — це потужний внутрішній бар’єр, який заважає багатьом людям переживати щастя в навчанні й у прац

Наприклад, дослідження психолога Річарда Хекменома доводять, що за певних умов найманий робітник може знаходити більше сенсу у своїй роботі. По-перше, робота повинна розкривати все різноманіття умінь і талантів, по-друге, працівник повинен виконувати все завдання від початку до кінця, а не бути гвинтиком у величезному механізмі, і, нарешті, людина повинна відчувати, що її робота істотно впливає на інших. Якщо менеджер зуміє організувати процес згідно з усіма цими умовами, йому простіше буде збільшити доходи співробітників у загальному еквіваленті.

Психолог Емі Вжесневські та її колеги доводять, що люди сприймають свою роботу трьома можливими способами: як роботу, як кар’єру або як покликання

У своєму огляді літератури про психологію щастя Соня Любомирські, Кеннон Шелдон і Девід Шкаде демонструють, що рівень щастя конкретної людини зумовлений здебільшого трьома чинниками: «Це генетично обумовлена константа, яка визначає рівень щастя, випадкові чинники, через які ми щасливі або нещасливі, і, нарешті, наші дії і звички, що сприяють нашому щастю або роблять його неможливим». З генами ми нічого вдіяти не можемо, та й над обставинами, за яких нам доводиться жити, ми часто не владні, зате цілком у наших силах змінити звички й рід занять. Як стверджує Любомирські та її колеги, саме третій фактор «відкриває перед нами можливість стати щасливішими надовго і всерйоз». Коли ми взялися за справу, яка править для нас за джерело сенсу й насолоди, це істотно підвищує рівень нашого духовного добробуту.

Оскільки нам не віриться, що ми й справді гідні чогось хорошого і що воно могло б нам належати, то ми відчайдушно боїмося все це втратити.

Щовечора перед сном записуйте у свій подячний щоденник щонайменше п’ять речей, які зробили або роблять вас щасливими, — ті речі, за які ви вдячні долі.

Ми часто уявляємо, що коли досягнемо якоїсь майбутньої мети, то відчуємо радість, спокій і готовність до щастя. Ми говоримо собі, що, досягнувши якоїсь конкретної мети, нарешті знайдемо спокій. Ми говоримо собі, що до цього дійде, щойно закінчимо коледж, або опинимося на солідній посаді, або заробимо достатньо грошей, або заведемо сім’ю і дітей, або досягнемо будь-якої іншої кількості цілей, які, ймовірно, упродовж нашого життя не раз змінюватимуться. Однак найчастіше, досягнувши чергової мети, ми повертаємося до свого базового рівня духовного добробуту. Якщо ми вічно нервуємося й нудьгуємо, ці почуття, найімовірніше, повернуться незабаром після того, як ми досягнемо мети, — але ж нам здавалося, що ця подія докорінно змінить наше життя

Як тільки ви визначите, які ритуали у своєму житті ви хотіли б запозичити, впишіть їх у свій щоденник і починайте виконувати