Гюстав Лебон

Герберт Спенсер у одній зі своїх попередніх праць стверджував, що зростання уявної свободи має супроводжуватися зменшенням істинної свободи.

Цивілізації виникали й оберігалися маленькою купкою інтелектуальної аристократії, й ніколи — натовпом.

У натовпі дурень, невіглас і заздрісник звільняються від усвідомлення своєї нікчемності й безсилля, на зміну їм стає усвідомлення брутальної сили, скороминучої, але безмірної.

найвищі монументи натовп завжди зводить тиранам, а не добрим володарям.

Натовп ніколи не прагнув до правди; він відвертається від очевидності, котра йому не до вподоби, й віддає перевагу поклонінню облуді, якщо лише ця облуда його причарує

Але якщо натовп здатний на вбивство, підпали й усілякого роду злочини, то він здатен також і на дуже піднесені прояви відданості, самопожертви й безкорисності, більш піднесені, ніж навіть ті, на котрі здатен окремий індивід. Якщо впливати на індивіда у натовпі й викликати у нього почуття слави, честі, релігії й патріотизму, легко можна змусити його покласти навіть власне життя. Історія багата на приклади, такі як хрестові походи й волонтери 93-го року. Лише натовп здатен до прояву найвищої безкорисливості й найбільшої відданості. Як часто натовп героїчно гинув за якесь вірування, слова чи ідеї, котрі він сам навряд чи й розумів!

Знання психології натовпу виявляється у наш час останнім засобом, що є в руках державного мужа, — не для того, щоб керувати масами, бо це вже неможливо, а для того, щоб не давати їм надто багато волі над собою.

Якщо важко навіяти нову ідею, то ще важче знищити стару. Людство постійно і відчайдушно чіпляється за мертві ідеї і мертвих богів.

Ми водночас діти своїх батьків і своєї раси. Не тільки почуття, але ще фізіологія і спадковість роблять для нас батьківщину другою матір’ю».

Можна порівнювати расу зі з’єднанням клітинок, які утворюють живу істоту. Ці мільярди клітинок мають дуже нетривале існування, тим часом як тривалість існування утвореної їхнім поєднанням істоти відносно дуже довга; клітини, отже, одночасно мають життя особисте і життя колективне, життя істоти, для якої вони служать речовиною. Так само кожен індивідуум якої-небудь раси має дуже коротке індивідуальне життя і дуже довге колективне. Це останнє є життя раси, в якому він народився, продовженню якого він сприяє і від якого він завжди залежить