Еріх Фромм

у справжньому сенсі відповідальність — це цілком добровільний акт, реакція людини на потреби іншої людини висловлені або ні. Бути «відповідальним» означає вміти й бути готовим «відповісти».

) що мета життя — це щастя, точніше, максимальна насо­лода, розтлумачена як вдоволення будь-якої забаганки чи суб'єктивної потреби, яку може мати людина (радикаль­ний гедонізм); 2) що людські самозакоханість, егоїзм і жа­дібність, які система продукує, аби функціонувати, — це передумови гармонії й миру.

бо існування лише для себе означало не що інше, як бути собою.

капіталізм XX століття базується як на мак­симальному споживанні товарів і послуг, так і на рутинній колективній праці.

Розвиток цієї економічної системи більше не визна­чався питанням: що добре для людини? Натомість постало питання: що добре для розвитку самої системи? Гостроту цього конфлікту намагалися приховати за допомогою та­кого припущення: те, що добре для подальшого розвитку системи (чи навіть однієї великої корпорації), неодмінно йде на користь людям. Цю теорію підпирала допоміжна ло­гічна конструкція: властивості, які диктувала людству еко­номічна система, — себелюбство, егоїзм, зажерливість, — були для людського єства природні, отже, не лише система, а й сама людська натура заохочувала їх.

Справді, надія на «щастя через споживан­ня» життєздатна переважно в тих країнах, які ще далекі від здійснення цієї буржуазної мрії.

Уявіть, лю­дина потребує допомоги психоаналітика і, прийшовши до нього, починає розмову так: «Лікарю, в мене проблеми. Я маю безсоння. І хоча я маю гарний будинок, хороших ді­тей і щасливий шлюб, я маю багато переживань». А кілька десятиліть тому пацієнт замість «я маю проблему» сказав би просто: «я стурбований», замість «я маю безсоння» — «я не можу заснути», замість «я маю щасливий шлюб» — «я щасливий у шлюбі».

Мабуть, не варто наголошувати на тому, що здатність любити як акт давання залежить від розвитку характеру особистості. Це припускає набуття переважно плідної орієнтації, за якої особистість переборола залежність, нарцистичну всемогутність, бажання використовувати інших чи схильність до нагромадження. Вона мусить вірити у власні сили, мати мужність покладатися на себе під час досягнення своєї мети. Що більше людині бракує таких якостей, то дужче вона боїться віддавати себе, а отже, й любити.

Для більшості людей проблема любові передусім полягає в тому, щоб любили їх, а не вони самі, тож ідеться зовсім не про здатність людини любити. Отже, для них проблемою є те, як зробити, щоб їх любили, як бути тими, кого люблять.

Утім, спочатку закохані цього не усвідомлюють: насправді вони сприймають силу своєї палкої «одержимості» одне одним як доказ любові, тоді як ці явища можуть лише свідчити про те, наскільки самотніми вони були досі.