Три долі

Була в нас у слободі бублечниця, а в неї наймичка — велика, чорнява дівчина, роботяща, а вже непотороча така, як рідко, — то, було, стрінешся із нею, питаєш: "Що робили ви?" — "Воду носили, бублики пекли", — одкаже вона спокійно. «А завтра що робитимете?» — «Води принесемо, бублики спечемо». — «А позавтрому?» — «Будемо воду носити, будемо бублики пекти».
Вмер в їх хазяїн — дівчина трохи заклопоталася, поки його поховали.
— А що в вас?
— В нас хазяїн вмер, і поховали.
— А тепер як?
— Воду носимо, бублики печемо.
Дівчина було говорить спокійно, стоїть свіжа — а тут б слухати ніяково: дивуєшся, як це вона живе довольна такеньки, що бублики пече... Бувають такі в бога!

Весело, як є ким радіти, та й те добре, коли є об кім поплакати.

Виходжу я од Марусі, і вена мене до воріт доводить, а за нею дітки топотять дрібненько-важенько...

— Подивись, — каже вона, — подивись, Химо, усі тройко у його вилились — мої чорнявенькі!