Нестерпна легкість буття

Та хто не думає про своє тіло, той стає його жертвою.

Неможливо перевірити, яке рішення краще, бо немає жодного порівняння. Людина переживає все вперше й без підготовки. Як актор, що грає виставу без репетиції.

Вага нас чавить, ми згинаємося під нею, вона притискає нас до землі. Але в любовній поезії всіх часів жінка мріє про тягар чоловічого тіла. Отже, найважче є водночас образом найінтенсивнішого наповнення життя. Що важчий тягар, то ближче наше життя до землі, реальніше й правдивіше.

Примирення з Гітлером — глибоке моральне збочення світу, заснованого, власне, на неможливості повернення, і тому в цьому світі все прощається, отже, все по-цинічному дозволено.

Я вигадую історії, зіштовхую персонажів, і таким чином задаю питання. Дурість людей полягає в тому, що вони на все мають відповідь.

Роман нічого не стверджує, роман шукає і ставить питання.

людина потрапляє у світ ідей і не може звідти втекти. Раптово дитинство, таке ліричне й улюблене нами, стає цілковитим кошмаром. Як пастка.

Нація, що втратила відчуття минулого, поступово втрачає своє "я".

смерть як втрата свого "я". Але що ж є цим "я"? Поєднання всього, що ми пам'ятаємо. Таким чином, смерть жахає нас не втратою майбутнього, а втратою минулого. Забуття є різновидом смерті, присутнім у самому житті.

Ф. Р. Вам завжди був близький сміх. Ваші твори викликають сміх через гумор або іронію. Коли ваші герої починають сумувати, це означає, що вони наштовхнулись на світ, який втратив почуття гумору.
М. К. Я зрозумів ціну гумору за часів сталінського терору. Мені тоді було двадцять років. Я завжди міг розпізнати несталініста, людину, якої не мусив боятися, саме по тому, як вона посміхалася. Почуття гумору було надійним знаком того, що це "своя" людина. Відтоді мене жахає світ, що втрачає почуття гумору.