Так казав Заратустра

Ваша погана любов до себе обертає самотність на в’язницю.

Бути вільним від щастя рабів, звільненим від богів і поклоніння, безстрашним і страшним, великим і самотнім — цього прагнуть правдиві.

Коли хочеш мати друга, треба прагнути і війни за нього, а щоб вести війну, треба вміти бути ворогом.
У своєму другові слід іще поважати й ворога. Чи вмієш ти підійти до свого друга впритул, не переходячи на його бік?
Твій друг повинен бути тобі ще й найкращим ворогом. Коли ти суперечиш йому, серцем ти повинен бути до нього найближче.

Ти не хочеш перед другом носити одяг? Хіба це не честь для друга, коли ти постаєш перед ним такий, як є? Але за це він посилає тебе к бісу!

Що більше прагне вона вгору, до світла, то дужче тягнуться її корені вниз, у землю, в морок, углибину – до зла.

Тепер я легкий, тепер я літаю, тепер я бачу себе під собою, тепер я танцюю, немов у мені сидить якийсь Бог.

усього написаного я люблю тільки те, що пишуть своєю кров'ю. Пиши кров'ю, і ти дізнаєшся, що кров – це дух.
Нелегко збагнути чужу кров – ненавиджу я читача знічев'я.

Людина – це те, що слід перебороти, – і тому ти повинен любити свої чесноти – бо від них ти загинеш.

– Я тільки плоть і ніщо інше, а душа – просто слово для означення чогось у плоті.
Плоть – це великий розум, множинність з однією суттю, війна і мир, отара і пастир.
Твій невеличкий розум – теж знаряддя твоєї плоті, брате мій; це невеличке знаряддя, цю іграшку свого великого розуму ти називаєш "духом".

Хворі та вмирущі, ті, що зневажали тіло і світ і винайшли небо та спасенні краплини крові, – але навіть ці солодкі й страшні отрути вони брали в тіла і світу!
Вони прагли втікати від злиднів, а зірки були для них задалеко. Тоді зітхали вони: "О, якби ж існували-таки путі небесні, щоб прослизнути в інше буття і щастя!" І придумали свої хитрощі та кривавий трунок!