Час Ліліт

І взяв він вогонь палаючий, і вийшла з нього Ліліт. І вдихнув Бог у неї душу свою

Відповідала Ліліт: це ти його створив.

Та не розумів Адам: чому? Якщо я впав, то Бог дозволив мені це зробити. Тому він хотів, щоб я відчув біль. Він хотів мені зла.

І рекла Ліліт: тільки ти вирішуєш для себе, що є добро і зло. Скажи мені, хіба було злом, що ти впав, для цього берега? Або дерев? Для птахів, що кружляють над нами? Для Бога є тільки істина.

І запитував Адам дружину свою: тому що він не відчуває мого болю?

І відповідала вона йому: тому що для нього немає болю. Для нього немає радості, немає горя, немає ненависті.

І злякався Адам: і любові немає

тебе благо, а що зло. Для Бога цього не існує.

І дивився Адам на дружину свою і не розумів: як? Хіба те, що творить він не благо?

І сказала Ліліт: він дозволив тобі впасти. Ти злякався. Ти відчував біль. Благо це?

Мовчав Адам.

Але нетерпляча була Ліліт: скажи мені, Адаме? Чи створив для тебе Бог зло?

І шепотів Адам тихо: так.

Посміхалася переможно Ліліт і казала: ні. Він не творив тобі зла.

І дивувався Адам: як? Але ти ж сказала

— Знаєте, коли я ще вчився, був випадок в одному з пологових будинків, — тихо сказав Михайло, намилюючи руки. — Ні з того ні з сього почали вмирати породіллі та їх немовлята. Напевно, тому я і вибрав собі таку спеціалізацію