Фантазія-експромт

Коли чую музику — готова вмирати.

Коли чую музику — готова вмирати.

Я відчуваю, як життя лежить переді мною не як щось сумне, безвідрадне, важке до перенесення, але як би один пишний, святочний день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий, пориваючий образ або немов яка соната.

Чому се їй ніколи не вдавалось?

Відповісти на се питання було б так само тяжко, як і на те, чому і її ні один мужчина не любив довго. Мабуть, не мала вона в собі того, що прив'язує буденних людей на довгий час. Була занадто оригінальна, замало нинішня і не мала в собі нічого з "плебейськості".

Коли виросла, була майже гарна.

Вона любила чи одного, пристрасно, з пожертвуванням, майже з божевільною любов'ю, однак вона була віроломна натура,— значить, не любила нікого довго. Вона й не подобалася довго мужчинам; її не бажав ніякий мужчина за жінку. Вона була розумна, дотепна, незвичайно багата натура.

. Те, що грав, була пристрасть, а як грав — зраджувало його яко людину...

Я вижидаю щастя щодня і щогодини.
Я відчуваю, як життя лежить переді мною не як щось сумне, безвідрадне, важке до переконання, але як би один пишний, святочний день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий, пориваючий образ або немов яка соната.

Коли чую музику — готова вмирати.

— Штука, котру я тепер грав, зветься "Impromtu Phantasie"[2] Шопена. Чи затямиш собі сю назву?

замало нинішня і не мала в собі нічого з "плебейськості"