В'язні зеленої дачі

«Соло для Соломії» - одна з найулюбленіших моїх книг. Також сподобалось «Століття Якова», «Діва Млинища» і «Стара холера». А ця книга не сподобалась. Занадто багато «дивних» людей на квадратний см тексту. Наче і сюжет цікавий, але усі ці перепитії і дії людей, якісь нереалістичні.

Володимир Савович таки вміє дивувати!
Книга чи то надто геніальна для сприймання пересічним читачем, чи то просто недопрацьована. В останнє мало віриться, все ж таки ми маємо справу з досвідченим світочем сучасної української романістики. Я скоріше назвала б це експериментом у пошуку нових жанрових форм. Хай там як, але починати знайомство із творчістю Володимира Лиса з цього роману я не раджу.
Коли читаєш роман, складається враження, що складаєш пазл, у якому не вистачає деталей. До останнього рядка, я жадібно ковтала кожне слово, наївно сподіваючись, що ось-ось потрібні "пазлики"знайдуться і закриють прогалини в сюжеті, але марно. В результаті маю відчуття розгубленості, неясності і якоїсь ...образи, чи що? Розгортаєш книгу, щоб легко і невимушено провести час, а тут тобі на — сюжетна головоломка, перестрибування в хронології і складність світобачення людей із психічними розладами. Не дивно, що більшость прихильників творчості Лиса розчаровані книгою. У мене ж враження неоднозначні. Казати, що книга погана чи хороша не буду. Вона оригінальна, вона захоплююча, вона віє свіжим повітрям і сучасністю. Те, що треба для шукачів чогось нового й незвичайного. Мене відштовхує не ця своєрідна мозаїчність сюжету, а характери героїв. Адже серед них немає жодного порядного, жодного, хто б не порушив мораль, ба більше — закон. Від цього здається, що і у самого роману моралі нема. Незрозуміло, що хотів сказати автор. Принаймні мені не зрозуміло. І хоч відсутність позитивних героїв далеко не вперше зустрічається у художній літературі, читати все ж було трохи бридко, але, як не дивно, захопливо.
Роман "В'язні зеленої дачі" дивний, заплутаний, незрозумілий, але, чорт візьми, — як же складно від нього відірватися. А хіба не це головне у художній прозі?