Важкі рішення

Коли Челсі народилась, я була дуже знервована: попри всі прочитані книги і роботу в науково-дослідному центрі дитини в Єльському університеті, я була не готова до цього дива і відповідальності батьківства. Я молилася, щоб бути достатньо хорошою матір’ю, і незабаром відчула, що мати дитину — це як дозволити «своєму серцю гуляти поза межами вашого тіла», як висловилася письменниця Елізабет Стоун. Водночас і чудово, і страшно. І потім усі ті роки, коли я з нетерпінням чекала на внученя, — лише хвилювання і передчуття.

дозволю собі зацитувати з мого улюбленого фільму «Їхня власна ліга»: «Має бути важко… І саме через це досягнення буде визначним».

Ніколи не спиняйтеся на досягнутому. Ніколи нічого не кидайте. Не припиняйте працювати, щоб зробити світ кращим. Це наша незавершена справа.

«Я любила і мене любили, а решта — фонова музика».

Коли в дорослому віці я змогла все це зрозуміти, я спитала матір, як вона пережила цю зневагу; те, що її покинули, як не озлобилася ні на кого і не зачерствіла душею. Як вона після такої самотньої молодості стала такою люблячою і врівноваженою жінкою? Я завжди пам’ятатиму її відповідь. «У критичні періоди мого життя хтось виявляв до мене доброту», — сказала вона.

Коли жінки беруть участь у миротворчості, вони переважно зосереджуються на таких питаннях, як права людини, справедливість, національне примирення й економічне відродження, які важливі для досягнення миру. Вони створюють коаліції різних етнічних і релігійних груп і промовляють на захист інших маргінальних груп. Вони часто виступають посередницями і сприяють компромісу.

Але хай що жінки намагаються винести на обговорення, найчастіше на це не звертають уваги чоловіки.

Управлінці кажуть: «Що вимірюється — те робиться».

світ слід бачити таким, яким він є, не забуваючи про те, яким ми хочемо, щоб він став.

О третій ночі 10 грудня 1948 року, після майже двох років праці і останньої довгої ночі дебатів, голова Генеральної Асамблеї ООН закликав проголосувати за остаточний текст. Сорок вісім країн проголосували «за», вісім утрималося, проти не було нікого, — так була прийнята Загальна декларація прав людини. За цією декларацією наші права не надаються нам урядами; вони є невід’ємним правом усіх людей. Не має значення, в якій країні ми живемо, хто наші лідери або, навіть, хто ми. Ми — люди, а тому маємо права. Оскільки ми маємо права, уряди зобов’язані захищати їх.

Найбільшим досягненням Елеонори Рузвельт була Загальна декларація прав людини — перший обов’язковий міжнародний договір про права людства. Після Другої світової війни і Голокосту багато держав наполягали на ухваленні такого документа, щоб запобігти майбутнім звірствам і захистити невід’ємні права і гідність усіх людей. Нацисти чинили свої злочини, бо вони поступово обмежували коло тих, кого визначали людьми. Ця холодна, темна царина людської душі, куди розміщують спершу розуміння, потім співчуття і нарешті призначення особистості іншої людини є, безумовно, властивістю не лише нацистської Німеччини. Тяжіння до дегуманізації неодноразово з’являлося впродовж історії, і саме цей імпульс укладачі Загальної декларації сподівалися приборкати.