Відьмак. Останнє бажання

— Зло є злом, Стреґоборе, — серйозно сказав відьмак і підвівся. — Менше, більше, середнє, все одно, пропорції тут умовні, а межі затерті. Я не святий пустельник, не тільки добро чинив у житті. Але якщо я вже маю вибирати поміж одним злом та іншим, то волію не вибирати зовсім.

Ґеральте, ти хворий.
— Поранений, ти хотіла сказати.
— Я знаю, що хотіла сказати

Чого око не бачить, того серцю не шкода.

Принцесі, хай її зараза вдушить, вже чотирнадцять, час подумати про сватання за якогось принца

до дідька мало тебе обходить.

Я, якщо чогось прагну, не мрію, а дію. І завжди отримую те, чого бажаю.

Більше того, я вирішив, що добре бути таким, який є зараз, і що жодних змін мені не треба.

Бо це був би перший з відомих мені доказів того, що невіра має яку-небудь силу.

— Ти не відповідаєш, — ствердила факт Неннеке, легенько усміхаючись. — Я не дивуюся. Нелегко дискутувати з голосом розуму. Ти — хворий, Ґеральте.

Бо я зрозумів, що сонце світить інакше, бо щось змінюється, і не я є центром тих змін. Сонце світить інакше й світитиме, безглуздо кидатися на нього із сапою. Треба визнавати факти, ельфе, треба того навчитися.