Після падіння

Вона попросила мене визнати, що я намагаюся виставити її божевільною. — Він звів долоні докупи, наче в молитві, і його голос сильно, майже до шепоту, стишився. — Суть гри, як я її розумів, була така: вона нізащо не зможе повірити, що я її кохаю, якщо я не погоджуся дотримувати нелогічної угоди. Заковика була саме в нелогічності вимоги.

Чоловік — це історії, які він про себе розповідає, і здебільшого ці історії брехливі. Ніколи не придивляйся надто пильно. Якщо ти викриєш його брехню, це принизить вас обох. Найкраще просто терпіти ці бздури».

цокольному поверсі.

Водій автоцистерни

Манфред якось чудно дивився на неї, чекаючи, коли вона заговорить.

Вона піднялася сходами, відчуваючи, що в передній кишені її джинсів за її закордонним паспортом ховається Браянів. А ще відчуваючи, як довкола неї згущується пітьма.

«Я не знаю, чим це скінчиться, — сказала Рейчел пітьмі. — Не знаю свого справжнього місця в цьому».

Однак пітьма у відповідь лише згустилася, поки Рейчел підіймалася сходами.

Але нагорі могло бути якесь світло, і світло неодмінно знайдеться, коли вона знову вийде надвір.

А якщо станеться так, що його не буде, якщо у світі не зостанеться нічого, крім ночі, з якої не можна буде вибратися?

Тоді вона потоваришує з ніччю.

— Зараз ти мене ненавидиш, — зауважила вона.

Браян не відвів гнівного погляду.

— Що ж, — промовила Рейчел, — ми завжди ненавидимо те, що нас пробуджує.

— Як ти сприймаєш себе сьогодні? — запитав він. — Просто зараз? Вельми хріново чи вельми класно?

Рейчел зазирнула йому в очі у дзеркалі заднього огляду й вирішила, що в неї такий самий збуджений погляд, як у нього.

— Я почуваюся…

— Скажи це.

— Вельми класно.

Вони зупинилися там, в оточенні сейфових комірок, і Рейчел усвідомила, що так і не спитала у Браяна номер.

А Браян їй так його й не назвав.

Як можна годинами вчити людину підробляти підпис, тижнями, якщо не місяцями, готуватися до найгіршого сценарію, робити фальшиві посвідчення, фальшиві закордонні паспорти, обирати ідеальний банк… і все одно не назвати, блін, своїй дружині номера самої сейфової комірки?!

Чоловіки.

— Зачекай.

Вона просунула назад руку, щоб узяти сумочку.

— Що?

— Дуже-дуже тебе люблю, — сказав він.

— Ти засранець.

— Я казала тобі, що вона хотіла піти до них, а я відмовила її від цього, та згодом вони її знайшли.

— Так, — промовив він.

— А де тоді була я?

Він розкрив рота, щоб заговорити, та якусь мить із його вуст не виходило слів.

— Ти мені ніколи не казала, — врешті відповів Браян. — Я завжди гадав, що ви якось розділилися.

— Ми ніколи не розділялися. Принаймні до кінця. Коли вони її знайшли, я була поруч із нею.