Перед стрибком вона відчуває під ногами холодний метал даху. Правду кажучи, вона не стрибає, а радше робить крок у порожнечу — виставляє ногу в повітря і дає собі впасти.
І ось вона падає з розплющеними очима, падає стрімко, адреналін наганяє жар у капіляри, вона вся червоніє, наче з сорому, але їй зовсім не соромно, вона падає, падає долілиць обличчям донизу, все всередині перевертається, розширюється: пори, клітини, жили, судини.
Фасади будинків тепер лише різнокольорові рисочки на сухих зіницях, а повітря ріже сітківку, розсікаючи поле зору…
